1. Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.
2. Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.
3. І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всіх вас.
4. Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагате до вас.
5. Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всіх вас.
6. Доволї такому сієї кари від многих.
7. Так що напротив лучче простїть і утіште, щоб надто великий сум не дожер такого.
8. Тим же благаю вас, обявіть любов до него.
9. На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.
10. Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,
11. щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.
12. Прийшовши ж у Трояду на благовісте Христове, як відчинено менї двері в Господі,
13. не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.
14. Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.
15. Бо ми пахощі Христові Богу в і тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:
16. одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на акитте; та кого на се вистачить?
17. Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.