1. Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо.
2. Багато бо грішимо всі. Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тіло.
3. Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тїло їх повертаємо.
4. Ось і кораблї, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче.
5. Так само й язик - малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить!
6. язик огонь, сьвіт неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тіло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни.
7. Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовуєть ся і вгамовано природою чоловічою;
8. язика ж ніхто з людей не може вгамувати, без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної.
9. Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали поподобию Божому.
10. Із тих же уст виходить благословеннє і проклін. Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути.
11. Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке?
12. Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви? Так само нї одна криниця не дає солоної і солодкої води.
13. Хто мудрий та розумний міми вами, нехай покаже з доброго життя діла свої в лагідности і премудрости.
14. Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду.
15. Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська.
16. Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло.
17. А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна.
18. Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій.