1. Ви самі знаєте, браття, про наш прихід до вас, що він був не марним;
2. Але, передніше постраждавши і зазнавши наруги у Филипах, як ви знаєте, ми насмілилися в Богові нашому проповідувати вам Добру Вість Божу з великою ревністю.
3. Бо в ученні нашому немає ні облуди, ані намірів нечистих, чи лукавства;
4. Але, як Бог визнав нас гідними, щоб доручити нам благовістя (проповідь Євангелії), так само й ми кажемо, догоджаючи не людям, але Богові, що випробовує наші серця.
5. Бо ніколи не вживали ми у нас перед вами ні слів улесливих, як ви знаєте, ані замірів жадливих: Бог свідок!
6. Не шукаємо слави людської ні від вас, ані від інших.
7. Ми могли з'явитися поважно, як Апостоли Христові, але були поміж вами тихенькі, неначе годувальниця, що вельми лагідно доглядає дітей своїх;
8. Тож ми, із ревности до вас, зажадали передати вам не лише Добру Вість Божу, але також і душі наші, тому що ви стали нам люб'язні.
9. Бо ви пам'ятаєте, браття, працю нашу і виснаження: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити когось із вас, ми проповідували у вас благовістя Боже.
10. Свідки ви і Бог, як свято і праведно та бездоганно вчиняли ми перед вами віруючими;
11. Тому що ви знаєте, як кожного з вас, мов батько діток своїх,
12. Ми просили і переконували вчиняти гідно Бога, що прикликав вас до Свого Царства і слави.
13. А тому ми безнастанно дякуємо Богові, що, прийнявши від нас почуте Слово Боже, ви прийняли не як слово людське, але як Слово Боже, - яким воно є в істині, - котре якраз і діє у вас віруючих.
14. Бо ви, браття, стали наслідувачами Церков Божих у Христі Ісусі, що знаходяться в Юдеї, тому що ви також те саме витерпіли від своїх краян (земляків), що ті - від юдеїв.
15. Котрі убили Господа Ісуса і Його пророків, і нас прогнали, і Богові не догоджають, і всім людям чинять спротив.
16. Котрі перешкоджають нам проповідувати поганам, щоб урятувалися, і через це завжди виповнюють міру гріхів своїх; але наближається на них гнів до кінця.
17. А ми, браття, коли були розлучені з вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули бачити лице ваше.
18. А тому ми, я, Павло, і один раз, і вдруге хотіли прийти до вас; але перешкодив нам сатана.
19. Бо хто наша надія, чи радість, чи вінець похвали? Чи не ви також перед Господом нашим Ісусом Христом, як Він прийде?
20. Бо ви - слава наша і радість.