1. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
2. нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю!
3. Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,
4. того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
5. Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
6. щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.
7. І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
8. І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
9. Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
10. вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
11. і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
12. Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
13. Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
14. і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
15. на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
16. Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
17. Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
18. і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
19. І вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?
20. Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'ясива народові Своєму?
21. Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22. бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
23. А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,
24. і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:
25. Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
26. Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,
27. і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
28. і спустив його серед табору його, коло наметів його.
29. І їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!
30. Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
31. а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців Ізраїлевих повалив...
32. Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,
33. і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.
34. Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,
35. і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.
36. І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
37. бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті...
38. Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
39. і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
40. Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
41. І все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого Ізраїлевого,
42. вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
43. як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,
44. і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили...
45. Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.
46. А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.
47. Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.
48. І Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.
49. Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
50. Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
51. І побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
52. І повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
53. І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
54. І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
55. І народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена Ізраїлеві оселив.
56. Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
57. і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
58. І жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
59. Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь Ізраїлем,
60. і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61. і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога...
62. І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
63. його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
64. його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.
65. Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
66. і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!
67. Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
68. а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
69. І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
70. І вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
71. від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спадок Свій,
72. і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!